Комунальний заклад СЗШ№10 Кам'янської міської ради

 





Національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського "ХАІ" Міністерство oсвіти і науки, молоді та спорту України
Педагогічна преса Національна дитяча гаряча лінія


Історія школи

ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ШКОЛИ

      На проспекті Аношкіна, поряд з відомим спортивним комплексом, розташована середня загальноосвітня школа №10. Упродовж багатьох років цю школу відвідують діти з робітничих районів міста, селища Карнаухівки.

     За відомостями архіву, заклад було побудовано в селі Кам’янське у 1910 році  як земську школу. Таких в місті було зведено три – в Карнаухівці, Романково і тут, за старою адресою – вул. Баранникова, 9. Школа будувалася надовго і серйозно – у фундамент був закладений дикий камінь. Було 5 навчальних кабінетів. Першою вчителькою була випускниця Старобельської жіночої гімназії 1913 р. Бережна Зінаїда Миколаївна, яка працювала тут до 1956 року. В радянські часи школа працювала в дві і три зміни. Місць не вистачало, тому на вулицях Маршевій, Чернишевського, Водяній було обрано три хати під  початкову школу, куди приходили учні і вчителі. Замість зошитів використовували старі газети.

     У 30-ті роки під час антицерковної кампанії та запровадження атеїзму учням заборонялося відзначати релігійні свята і під час поминальних днів ходити на цвинтар.  Деякі вчителі були репресовані. В період німецької окупації школа функціонувала за дозволом коменданта міста, але нормального навчального процесу не було: вчителі або роз’їхалися, або ховалися, дітей не пускали батьки. Хижняк Галина Дмитрівна на уроці…

     Після звільнення Дніпродзержинська 25 жовтня 1943 року рівно через тиждень школа офіційно відновила роботу, завела книгу наказів. Було вже 9 класів початкової школи. Першим директором було призначено Дробота Якова Іпатійовича, який працював учителем  початкових класів і географії з 1929 до 1941 р. Всю війну він прослужив у Ленінградській 86-й стрілковій дивізії санітарним інструктором, брав участь у прориві блокади Ленінграду і Невської Дубровки. З 1944 року учні разом з вчителями їздили на збирання врожаю хліба, а в 1946-47 роках брали участь у міському піонерському параді 1 травня у Комсомольському парку. 

 

 

 

 
 
 
 
 

 

 

    1 вересня 1954 року була введена в дію школа № 10 у новому приміщенні. Навчанням були охоплені діти з 1 по 9 клас. Перших дев’ятикласників випустила Мединська Олександра Карпівна.

 

       В цей період – з 1954 до 1963 рік – директором школи був Потоцький Костянтин Кузьмич.

      В 1963 році директором школи було призначено Данченка Сергія Федоровича.
 
В 1977 році директором школи стала Губа Варвара Іванівна.
У 1984 році відбулося об’єднання середньої школи № 10 і неповної середньої школи № 21, і директором була призначена Мартиненко Валентина Іванівна.

Справжній переворот відбувся, коли в школу прийшов у 1957 році вчитель технічної праці Мединський Олексій Захарович і, крім уроків, вів гурток. Роботи його учнів були представлені на обласному конкурсі. За літо 1958 року учні 8-х класів побудували майстерні, в яких встановили токарні і деревообробні верстати, гараж, в якому стояла шкільна вантажівка. Так вперше з’явилися класи допрофесійної підготовки: хлопці навчалися автослюсарній справі, дівчата – кулінарній і швейній, проходили практику на фабриці ім.Чубаря. Це дало можливість через якісні показники змінити статус школи – тепер вона називалася  Дніпродзержинська середня  загальноосвітня трудова політехнічна школа № 10.

 

       Перед тим, як піти у вічність, Валентина Іванівна встигла передати свій досвід, чуйність, щедрість, а разом з цим і ключі від школи своїй учениці, своєму заступнику – Тарасовій Валентині Архипівні, яка пройшла справжній бойовий шлях, який і привів її до цієї посади: була комсоргом,  закінчила Дніпропетровський державний університет, стала талановитим класним керівником, організатором з позакласної роботи і заступником директора з навчально-виховної роботи.

      Зайнявши посаду директора, Валентина Архипівна обрала нелегкий шлях докорінних змін іміджу школи, вибору основної концепції – школи-родини, - враховуючи особливості мікрорайону, батьків і дітей. Життя показало, що кроки були виправдані, тому що сьогодні школа має своє обличчя і високий рейтинг в місті.

 

      У 2003 році запроваджено допрофесійну підготовку учнів 10-11 класів на базі Дніпродзержинського професійного ліцею за спеціальностями: кухар, слюсар з ремонту автомобілів, оператор комп’ютерного набору.

 

У 2007 році було відкрито музей українського козацтва та історії школи. Перша частина музею зберігає спогади про вчительські династії, що зросли у нашій школі: Мартиненки, Маляр, Волоховичі, Нікіфорови, Тараби;  випускників, які впевнено крокують життям. Сьогодні вони працюють директорами шкіл, банкірами, правоохоронцями. Серед них є відомі в Україні спортсмени ( 16 – майстри спорту), лікарі, перекладачі, співаки, вчителі.

Справжньою окрасою шкільного подвір’я є квітники, у 2005 році закладено «Алею випускників», у 2008 році створено «Галерею кімнатних рослин».